Освітня модель ХХІ століття

Своїми думками ділиться Наталія Саражинська.

Персоналізація навчання сьогодні у всьому світі відбувається (а у нас лише розпочинається) за допомогою зміни виконавчих механізмів та нових уявлень про місцеве та глобальне громадянство."

Не лише вчителям в Україні, а й у всьому світі варто заявити: "ми повертаємо учня, навчання і відповідальність за навченість від педагогів назад, у громади". 

"Школи більше не навчають". В Україні за новим Законом про освіту - надають освітні послуги. 

"Швидше за все, вони виступають як куратори ресурсів та освітніх інструментів, а також сприяють зміщенню "важелів", що мають спиратися тепер на зацікавлені сторони та учасників.

Серед них - сім'я, бізнес-лідери, гуманітарні організації, сусіди, наставники, вищі навчальні заклади, всі об'єднуються, щоб нести відповідальність, підтримувати навчання своїх членів громади."

Викривлене уявлення об'єднань у громади, існування сотень батьківських груп у соціальних мережах, вайбері, месенджерах з однією метою: цькування школи та вчителя, зайнятість лише обговоренням питань "скільки разів підійшов до конкретної дитини учитель на уроці та скільки разів посміхнувся чи не посміхнувся" має змінитись на справжню турботу про навченість дитини та пряму відповідальність про це саме ГРОМАДИ, а не виключно школи.

Кілька днів тому ознайомилась у ФБ з пропозицією "камери у кожній школі, постійне спостереження", щоб бачити, скільки вчитель "дав" на уроці. Камери - то чудово, сама мрію поставити в кабінеті та вести прямі трансляції на своєму каналі YouTube, але зупиніться, шановні, щодо очікування радянського "давати". 

Про усне "віддавання знань" учителем уже сотні разів звучало на кожному кроці, і в нових освітніх документах... Не віддаванням знань має займатись учитель, тепер учитель "експерт з оцінювання та ресурсів", посередник між підібраним чи створеним контентом і дитиною, а примушення вчитися всіх і конкретно кожного, якість, - то пряме опікування громад разом з насиченістю контентом та інструментарієм шкіл. "Громади - це не просто аудиторія, що спостерігає", аплодує в долоні чи закидає помідорами, а належні учасники навчально-виховного процесу, та школи - (ще раз), що надають освітні послуги. 

Це звернення не лише громад стосується, а й учителя напряму. НЕбажання дитини вчитись більше не має переймати вчителя: жодного примусу, жодного тиску, жодної нотації з цього приводу. 

Сяйте позитивом і ставте двійки з легким серцем. Відповідальність за навчання несуть інші, ми тепер освітні заклади, а не навчальні. Це не лише зміна слів, - це зміна векторів відповідальності.